А я ще вчора думав про високе…
Перелік мав нескорених вершин.
Я вижимав із себе усі соки,
Щоб доторкнутись в небі до хмарин.
Щоб повисіти на крутому схилі,
Помилуватись річкою згори.
Злетіти в небо… Люди ж бо безкрилі,
І порадіти – небо покорив.
Не всі й понині скорені вершини,
Не піддалась найвища висота.
Та думка є злетіти, як пташина,
В мені й понині мрія ця зроста.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798652
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.07.2018
автор: Віталій Назарук