Та вже забув, а може й пам»ятаєш,
Як ми сьогодні, правда дуже вже багато тому літ,
Липневої , цієї лагідної ночі
Літали в зоряний, любовний, наш політ.
Ми птахами кружляли в небесах,
Тієї місячної, чарівної ночі
Мені і зараз дуже часто все приходить в снах –
Твої вуста медові, ніжні руки. дивні очі…
Твої слова шовково так лились,
В міцних обіймах терпли тоді наші руки.
Хіба ж ми думали, хіба ж ми знали, що колись -
Від щастя нашого лишилась лише біль розлуки.
Від того ж щастя в грудях серце шаленіло,
Від поцілунків ніжних - подих зупинявся.
Куди ж усе пішло, куди поділось?
Чом тільки смуток болем на душі зостався.?
09.07.2018 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2018
автор: Валентина Рубан