Жити в ногу з часом

   Прийшла  баба  із  базару  сумна  й  невесела.  
Зять  побачив  і  питає,  а  що  це  ви,  мамо,  такі  сумні,  наче  у  вас  хтось  гаманець  з  грошима  поцупив?
-  Та,  слава  Богу,  не  поцупив,  бо  й  цупити  було  нічого.  Хіба  що  порожній  гаманець.  Нічого  такого  й  не  купила,  а  сюди-туди,  вже  й  грошей  немає.
 Зустріла  я,  Васю,  свою  давню  подругу  Леську,  оту  що  коло  млина  за  селом  жила.  Ми  вже  добрий  десяток  літ  не  бачилися…  Вона  такого                понарозказувала:  і  що  в  них  тепер  новий  комп’ютер,  і  що  дочка  її  з  якимсь  новим  ухажором  безплатно  по  телефону  говорить.  Вайбер,  чи  Вебер,  уже  я  забула.
 Запитувала,  чи  є  в  нас  комп’ютер,  то  могли  б  ми  спілкуватися.  Я  кажу,  що  є,  але  спілкуватися  не  знаю,  чи  получиться,  бо  він  у  нас  часто  “зависає”,  той  комп’ютер.  А  яка,  цікавиться  Леська,  у  вас  програма,  може  вона  вже  устаріла  ?    
В  програмах,  кажу,  не  дуже  розбираюся,  вроді    би  «ХаеР».  Леська  сміється  і  каже,  а  може  «ІксПі».  Та  ні,  говорю,  все  таки  «хаер»,  бо  коли  зять  сердиться,  то  так  і  кричить,  що  знов  той  хаер  завис…
-  Тоді,  Галю,  каже  вона  мені,  давай  по  телефону  будемо  спілкуватися.  Зараз  такі  можливості,  стільки  нових  версій...  
-  Дочка  Лесьці  подарувала  якийсь  крутий  телефон.  Цілими  днями  говорять  з  цим  Вайбером.
-  Знаю  я  тих  її  «вайберів»,  -  вмішався  в  розмову  дід.  У  неї  їх  стільки  було,  як  в  собаки  бліх.  То  Сашко,  то  Гарик  якийсь,  а  тепер  ще  Вайбер.  Хто  він  по  національності,  звідки  взявся,  Леська  хоч  знає?  
-  Не  знаю,  каже  баба.  Стидно  було  якось  питати,  бо  Леська  така  вся  якась  кручена,  як  в  молоді  роки…    Каже  вона,  що  ми  з  тобою,  Ваню,  живемо  з  часом  не  в  ногу…  
-  Мало  її  покійний  батько  кропивою  шпарив  по  тих  ногах,  все  бідкався,  щоб  скоріше  видати  Леську  заміж.  А  пам’ятаєш,  Галю,  що  було  як  Леську  заміж  видавали?
-  А  що  було,  тату,  розкажіть?  –  втрутився  в  розмову  зять.
-  Ой  було,  синку!  Жила    Леська  з  батьками  коло  млина,  що  був  колись  за  селом.  Там  ще  текла  річечка  невеличка.  Жінки  приходили  на  річку  прати  білизну,  бо  вода  в  річці  була  така  чиста,  що  видно  було  голку  на  дні.  Ми  пили  воду  жменями  прямо  з  річки.  Навіть  не  думали  і  не  боялися,  що  хтось  захворіє:  тут  і  купалися,  і  прали  білизну,  і  худоба  в  жару,  як  залізе  в  воду  по  самі  ребра,  то  також  хоче  напитися  прохолоднішої  води.
-  Щось  ти,  діду,  заговорився,  перервала  розмову  баба.  Вася  цього  всього  вже  не  пам’ятає,  бо  з’їла  все  меліорація.  І  річечки  не  стало,  бо  перерили  всі  луги  тракторами,  і  млини  порозвалювались…  
-  Ну  так  от  -  каже  дід,    коли  видавали  Леську  заміж,  то  сміялися  і  плакали  з  радості  всім  селом.  Жінки  раділи  і  плакали,  що  не  буде  Леська  їхнім  чоловікам  голову  більше  морочити,  а  чоловіча  половина  плакала,  бо  багатьом  з  них  Леська  голову  таки  закрутила.  І  на  всі  випадки  в  Леськи  були  всякі  версії:  то  для  Сашка,  то  для  мене…
-  О,  діду,  згадав  як  баба  дівкою  була!
-  А  чого  вона  суне  носа  не  в  своє  діло,  та  Леська?  -  каже  дід.  То  ми  не  в  ногу  живемо  часом,  то  давай  спілкуватися  через  двадцять  літ…  Звідки  вона  взяла,  що  ми  живемо  часом,  і  яке  їй  до  цього  діло?    Ось  скоро  пенсії  получимо,  тиждень  -  два  будемо  жити…
-  Та  вгомонися  ти,  Ваню!  Леська  мала  на  увазі,  що  живемо  ми  не  часом,  а  те,    що  не  вміємо  ми  жити  в  ногу  з  теперішнім  часом…
                                                                                                                                                                                     05.07.18                                        



адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798251
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2018
автор: Веселенька Дачниця