Я спію зерном у колоссі,
Що якось посіяв Господь.
Крутять мене все ті жорна,
Щоб відділити ту плов.
Я квітну в собі чистоквітом,
Шо веселиться в садах.
Та про це у собі таїна,
Бо інші сказали б, дурна.
Я живлюся лісом зеленим,
Що втягує силу землі,
Йому вклоняюся щиро
За зрілу грибну пору.
Вбираю тепло я від сонця,
Що гріє і в холод й в печаль.
Потужний мій промінь,
В мені переплівся якраз.
Торую свій шлях я у зорях
Хай світить у темінь мерзьку.
Прийдеться вертатись додому
Вони вкажуть на путь.
Можливо комусь я і дивна
Та дивна не я,а мій світ.
Я бачу повсюди це диво,
А як показати,на ласку, вам.
Я спію й сьогодні і вчора
Дозрію таки я колись.
Можливо здивується світ біля
мене,можливо здивуюсь я в нім.
Та якось зажура прходить
Вітром думки-свинець розжене.
Тримаюсь все в тому,що лЮблю
Все тим,чим живу повсяк час.
5.06.18р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798247
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.07.2018
автор: Плискас Нина