Дві веселки

«Одного  дощового  літа,  не  пригадую  який  то  саме  був  рік»,  -  почав  розповідь  художник.  Він  малював  тоді  краєвид  неподалік  від  Єлисейських  Полів.  Вже  кілька  днів  була  гарна  погода,  -  крізь  листя  дерев  пробивались  золотаві  промінчики  ранкового  сонця.  Неподалік  гуркотів  невеличкий  водоспад,  у  бризках  якого  сяяла  маленька  веселка.  Саме  її,  в  оточенні  кам’яних  брил,  бажав  намалювати  художник.  Трохи  далі,  за  дзеркальною  поверхнею  води,  був  старовинний  кам’яний  місток,  а  навколо  стояли  могутні  екзотичні  дерева,  яким  було  багато  за  сто  років.  Трохи  далі  росло  тюльпанове  дерево,  платани,  корабельні  сосни  та  інші  красені-дерева.

Робота  над  краєвидом  добігала  кінця,  на  полотні  відчувалась  ранкова  тиша  і  якийсь  дивовижний  спокій.  Художник  подивився  ще  раз  уважно  на  веселку  і  нахилився  до  своєї  палітри.  Неподалік  від  цього  місця,  де  малював  художник,  жінка  років  тридцяти  п’яти  за  віком,  робітниця  парку,  мітлою,  зробленою  з  листя,  замітала  алею.  Етюд  майже  був  закінчений  і  вже  дві  веселки  вигравали  всіма  кольорами.  Одна  намальована,  а  інша  справжня  -  над  водою.  Художник  клав  на  полотно  останні  мазки.  Раптом  якийсь  страшенний  гуркіт,  наче  постріл  із  тисячі  гармат,  наче  страшенний  вибух,  що  продовжувався  якусь  мить,  здригнув  усе  навколо.  Художник  підняв  голову  і  побачив:  могутній  велетень  з  гладкою  світлою  корою  лежав  на  землі.  Дерево  впало  саме  на  те  місце,  де  знаходилась  жінка,  яка  працювала  сьогодні  свій  перший  день  у  парку.  Одразу  весь  краєвид  спохмурнів,  навіть  кудись  щезли  веселки.  Художник  швидко  підбіг  до  дерева.  Невже  та  жінка  загинула,  вона  ж  була  саме  тут.  Через  кілька  кроків  він  зупинився,  побачивши,  що  обидві  веселки  спускались  над  Землею,  тримаючи  попід  руки  перелякану  жінку.  Ще  мить  і  вона  вже  стояла  на  землі  поодаль  він  впалого  дерева,  а  веселки,  посміхаючись,  зникли.
Отямившись,  художник  підійшов  до  мольберту,  подивився  на  картину  і  краєвид,  протер  очі,  ще  раз  подивився  -  дві  веселки,  одна  над  водою,  а  друга  на  полотні,  знову  були  на  своїх  місцях.  Отакий  випадок  був  одного  літнього  ранку  у  славетному  парку.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798198
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.07.2018
автор: Марат Школьник