Неба!

Неба!  Неба!  Неба  очам.
Щоб  надивитись  на  все  життя,  
або  й  на  смерть  усю...
Солі!  Солі!  Солі  на  злам.
     Коли  закінчаться  сили,  
буде  лиш  небо  і  ми.  

Серце  роз'ятрене,  вирвані  жили...
Й  ніхто  не  карає  нікого.  
Ніхто  не  йде  до  тюрми...
     Всі  довкола  святі  та  божі!
Бачать  в  люстерках  німби.
А  я  дивитимусь  з-за  огорожі
і  не  жива  і  не  мертва  ніби.  

Так,  як  хотіла,  буде  усе.
Тиша,  бузки,  пташина...
І  небо  хмари  свої  несе.  
А  я  у  нього  очима...  
     Так  мені  мало  тебе  у  житті!  
Завше  було  високе.  
Гнули  і  тисли  в  землю  "святі"
кожного  місяця,  кожного  року.  

Треба,  треба,  треба  іще
простору  і  високості.
Небо,  чуєш?  Приходь  іще
вічно  до  мене  в  гості.  

09.02.18.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797650
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.06.2018
автор: Di Agonal