Стогне ніч

Гей,  стогне  ніч  від  вибухів  у  полі
І  ненька  стогне  в  дальній  стороні:
Синок  її  землі  рятує  долю,
Бо  Україна-ненька  –  у  війні.

Матуся  долю  синову  благає,
Щоби  та  милосердною  була.
Краплинками  малими  час  збігає.
Синочка  ще  їй  доля  берегла.

Та  раптом…  затремтіло  чорне  небо  –
То  «Град»  вогнями  падав  навкруги.
Її  синочку  жити  й  жити  треба  –
Не  пожаліли  –  вбили  вороги.

Стогнала  ніч…  Роса  сльозою  впала
І  запеклась  на  тілі  юнім  кров.
Синочок  згас  –  матуся  відчувала,
Але  жива,  жива  її  любов.

Душа  її,  немов  згоріле  поле,
Де  ледве  дишуть  чорні  полини.
У  неї  й  України  –  спільна  доля  –
Дітей  втрачати  в  полум’ї  війни.

Ще  стогне  ніч,  болять  їй  свіжі  рани
І  на  землі,  і  в  маминій  душі,
Та  ж  проклинає  Путіна-тирана
Й  диктує  закривавлені  вірші.
18.07.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797500
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 29.06.2018
автор: Ганна Верес