Багато слів але,ще більше є думок,
і це життя-тут кожний день стрибок.
Як віштовхнутись,аще як приземлитись,
не думаємо ми,бо хочемо як всі ми жити.
Відштовхуючись збиваємо сусіда,
ще оправдовуємось,а ні згадаємо й прадіда.
А приземлившись-тут немає слів,
заради себе-добре якщо когось не зїв.
Хоч оправдовуются всі,я в в тому числі-
повірте ми не всі такі.
Ми кращі й розуміємо життя,
щоб дивувались всі,ми пишем каяття.
Але, що далі по стороні життя-
повірте знаю тільки я.
Як та реклама показую себе-
хоча й не знаю,до чого мій характер доведе.
І все ж таки тепло в душі ще є,
коли,ще можу писати я таке.
Та як допомогти зігріти все живе,
щоб гріло всіх-не одного мене.
Ось так живу,такі ось мрії маю,
такого всім життя бажаю.
У правді й злагоді,щоб жили всі,
тепло щоб поселилось у кожного в душі.
Пишу оці рядки- повірте,не хвалюся,
чесне слово-за людство я боюся.
Тому й пишу про свій я страх,
бо ускоряють люди свій так крах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2018
автор: Бабич