Зелена ялина на горі росла,
на самій горі-єдина одна.
Вітер гілки нагинає,що сили-
дощ і град теж ялину гнобили.
Ось так і росте леліє красою,
щоб ніхто не бачив,як плаче смолою.
Вона пишна й красива,аж заздрять усі-
але ніхто не знає,що в неї в душі.
На допомогу вона не чекає,
на себе надію вона тільки має.
Хоч стовбур у неї-весь у смолі,
вона гордо стоїть-хай бачать усі.
У цій ялині я бачу людину,
яка під ношею, ще не зломилась.
Не всі так зможуть,як ялина рости,
навіть обраним через таке не пройти.
Але терпіння-героїчна це риса,
і ми під ношею терпіти вже звикли.
Щоб тільки жити і не завжди по людськи,
а ще радіти -хоч тяжкувато,але всеж ми змогли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2018
автор: Бабич