Він пристрастю тримав, пручалась зі всіх сил
Від тої магії очей жагучих.
Втекти хотіла вдалину за небосхил,
Але стояла, мов верба плакуча.
Пошерхли губи, ніби листя на гіллі,
А річка там дзеркалилась, блищала.
Схвильована не відчувала твердь землі,
Мов шийку обвивав гарячий шалик.
Іскристою дугою вдарив струм міцний,
Вода живильна з неба прохолодна.
Опам*яталась від тієї дивини...
Не дав абсурду спраги розум згоди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796883
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2018
автор: Світлая (Світлана Пирогова)