Сонячний літній день збігав до кінця…. Над обрієм маленькі білі хмари ледь – ледь пливли до заходу, разом із сонцем готувалися до сну. Легенький, теплий вітерець підбадьорював Вадима.Він похапцем закрив капот автівки. усміхнено позирнув на двох задоволених синів, що сиділи на задньому сидінні,
- Ну, що позаду вихідні, хочемо, чи ні та треба повертатися додому. Гарно відпочили.Тож вирушаймо в дорогу!
Обмацавши обома руками всі кишені, злегка хитнув головою, розвів руки в сторони, озираючись на всі боки продовжив,
- Здається все взяли, все позакривав…
Та раптово почухав чоло,
- От забудько! Тож треба троянди зрізати для моєї леді. Ото буде тішитись, як приїде! Перед самим носом ростуть, а я ледве не забув.
Пишний кущ махрових червоних троянд ріс прямо поруч, під самим вікном дачного будинку. Ці чарівні троянди радують кожного, хто на них подивиться,вони віддзеркалювались в шибці вікна, прикрашали будинок.
Вадим швидко дістав розкладного ножа з кишені штанів, зрізав з куща сім троянд, на високих ніжках,
- Подивіться хлопці, яка краса! Вже добре розцвіли, а пахнуть… Буде гарний сюрприз! Вона ж їх так любить….
Похапцем, на підвіконні взяв трьох літрову банку, набрав з корита води, підніс старшому синові,
- На Олеже, тримай обережно, щоб не облився водою,тож будемо їхати і дивись троянди не притисни, щоб часом не зламав.
Старший син, такий же чорнявий, як батько, обличчям дуже схожий на нього, усміхнено позирнув,
- Ох - ох, дуже хочеш догодити своїй леді!
- Ти б вже краще змовчав, сам бігаєш на побачення, що хіба не даруєш квіти?
Сергійко, набагато менший за брата, йому місяць назад виповнилося шість років. Він спостерігав за розмовою старших, одночасно позирав у вікно, час від часу підскакуючи на сидінні.
Вони з братом зовсім різні, він до мами схожий, білявий, круглолиций, а очі правда карі, як у тата, виріз очей красивий, жіночий. А за характером все навпаки, Олег спокійніший, стриманіший з самого дитинства, на таких кажуть -»Тихенький». А Сергійко,як метеор, чи то - « шило», так його називає мама. І занадто допитливий, і балакучий, ще й дуже хитренький, мама часто на нього каже - «Миле дитятко».Та він розуміє, що має бути чоловіком, тому намагається придивлятися до батька. Думав - я ж не дівчинка, маю бути сильним, сміливим, як мій тато.Теж колись буду навчатися в поліцейській академії, он брат вже туди готується, з репетиторами займається. Тато каже осквернити цю професію не годиться, треба бути гідним її звання.
Батько за кермом, поруч повний кошик стиглих, пахучих полуниць. Автівка рушила з місця….. Сергійко не міг спокійно всидіти, оченята світилися розумом, допитливістю, ледь нахилившись до нього, шепотів на вухо,
- Чуєш тато, а хто така леді? Гадаю це ти так про маму, адже для неї приготував ці троянди?
Батько міцно тримався двома руками за кермо й водночас уважно дивився на дорогу,
- Звичайно їй! Зачекай, виїдемо на трасу, я тобі все розкажу, а зараз не заважай, хай проїду між цих дач, бачиш тут поворот за поворотом, ще й дорога така погана.
Аж ось і траса… По обіч дороги посадка й кольоровий килим з трав і квітів, який тягнеться вздовж дерев. Автівка їхала плавно, часом наче злегка підлітала. Сергійко, протягнувши руку до кошика, взяв полуницю, подув на неї й до батька,
- Вона чиста, дивись, аж блистить на сонці.
Посміхаючись, поклав до рота, проковтнув, прицмокнув від задоволення і доторкнувся рукою до його плеча,
- Ти мені щось пообіцяв, чи вже забув?
- Ні не забув. Слово «леді» синку англійське, значення його – та, що місить хліб, тобто господиня. Це чемне, шанобливе звернення до жінки, ну значить до дружини. А я ж люблю її, ціную, тому так і сказав. Вже завтра, як приїдемо з дитсадка моя леді має бути вдома,- не поспішаючи, пояснив сину.
У відчинене вікно автівки віяло свіжістю, задоволений Сергійко схилився на брата, очі стали закриватися і він тихенько засопів.
Раптово зупинилися. Сергійко протер сонливі очі, за вікном житнє поле і декілька кущів шипшини,
- Щось сталося!
Олег відкрив двері, мовчки віддав банку з трояндами брату, сам швидко попрямував в сторону поля й кущів. Малий від здивування роздявив рота, весело запитав,
- Ха! Це, що він своїй леді хоче привезти букет польових квітів?
Батько голосно засміявся,
- Ну малий, далось тобі це слово. Це можна сказати; майбутній леді, він же, ще з нею не одружився.
Потім повернувся до нього й не поспішаючи продовжив,
- Спочатку треба вивчитися, професію мати, а вже потім одружуватись. А те, що польові квіти його дівчина любить, це її вибір. Жінок, які не люблять квітів – не існує. Загалом вони всі люблять квіти, але які, це вже залежить від вподобання.
-А хіба такі, як я, теж люблять квіти? - запитав, вирячивши оченята.
Батько, від допитливості сина, всміхався й хитав головою,
- Ну такі теж квіти люблять, але в такому віці більше приділяють увагу солодощам, чомусь смачненькому.
Від поспіху Олег розчервонівся…. Він повернувся з красивим букетом квітів, в ньому; ромашки, сокирки, маки, волошки, пахучий чебрець і м`ята. По автівці рознісся приємний запах, Сергійко почухав лоба,
- Ото вже вгодиш своїй майбутній леді.
Батько голосно засміявся, аж затрусилися плечі. А Олег не витримав, рукою з заду по голові підмахнув волосся брата,
-Ну! От базікало! Краще б промовчав!
За пів години були вдома… Батько загнав авто в гараж,
- Олеже, переодягнися й ти вільний! Біжи до дівчини, поки квіти не прив`яли, тільки ж знай свій розпорядок, допізна не гуляйте!
Відразу ж звернувся до молодшого сина,
- Сергію, а ми з тобою переберемо полуницю, вечірній туалет, а потім спати, бо завтра тобі в дитсадок, а мені ж треба на роботу. т
Вадим з сином -справно перемив полуниці, сидячи відривали хвостики. В каструлю клали мілкіші ягоди, які згодом батько мав засипати цукром - це для варення. А саме красивіші полуниці з хвостиками клали в велике блюдо - це мали залишитися на завтра.
Раптом задзвонив телефон Вадима, він кивнув рукою до сина,
- Давай, сам попрацюй, а я зараз поговорю й прийду.
Він вийшов надвір… Сергій задоволено подивився вслід, от добре. Швидко витягнув з серванту пустий прозорий лоточок, поспішаючи наповнив його полуницями. Трохи схвильований, озираючись, ховав лоточок в холодильник, в самий низ, щоб не на виду, щоб ніхто його не помітив.
Надворі стемніло… В будинку тихо і прохолодно…. Задоволений Сергійко лежав в ліжку, з усмішкою на обличчі позирав у вікно, намагався порахувати на небі зорі та пальців не недостатьо на руках. Ледь тремтіли повіки, перед очима мерехтіли, колом крутилися сяючі зірочки, від намагався знову їх рахувати, вже кудись летів з ними, наче доганяв, нарешті сон його здолав.
У вікно заглядав новий день… Вадим першим проснувся від яскравих сонячних променів, що переливалися один поперед іншого по шибках вікон. Вони наче підкрадалися до його обличчя, очі поволі розплющилися від цього сяйва.
Позирнувши на годинник, поспіхом одягався, час підганяв, не давав розслабитися. І вже коли був готовий до від`їзду, відчинив двері в кімнату Сергійка, командним голосом сказав,
- Синку, підйом! Агов! Сергію! Швидко в ванну! Давай підіймайся, ледь не проспали….
Автівка вже стояла біля двору, батько сидів за кермом. Видно було, що дуже поспішав, пальцями однієї руки перебирав по відкритій дверці, другою тримався за кермо, не міг приховати нетерплячки, раз- у - раз позирав, то в сторону сина, то на годинник.
Нарешті з ранцем за плечима вискочив Сергійко, під ліктем лівої руки приховував якийсь пакунок, загорнутий в газету,
- Я вже тату! Двері захлопнув, Олег так міцно спить, хоч за ноги витягуй.
Батько всміхнувся й кілька раз крутнув головою,
- Давай, сідай! Ото, за ноги витягуй! От хлопчисько! Все хапаєш на льоту, де й хто, що скаже…
Малий сідаючи на заднє сидіння, обережно поставив на руки той самий пакунок, прикрив долонями й весело,
- Тату, ти що забув?! Тож так мама завжди каже до Олега, коли той міцно спить. Чуєш, а вона точно сьогодні приїде?
- Точно - точно, заберу тебе з дитсадочка, вона на нас вдома чекатиме. Не хвилюйся, я вранці з нею розмовляв, вже в потязі…
Автівка рушила з місця, Сергій не замовкав,
- І треба їй ті курси? Якогось підвищення…. Я вже так за нею засумував, хочеться налисників з сиром і з сметаною. Як нагадаю, аж слинка тече. Вдома все бутерброди та суп і в садочку весь час каша, суп… Чесно скажу мені таке їдло набридло. Добре хоч на дачу з`їздили, смакота, полуниць наївся досхочу.
П`ять хвилин і вони біля дитсадка. Трохи далі від входу, біля виховательки копошилася юрба дітей. Осторонь стояла чорнява дівчинка, вона побачила авто, що щойно зупинилося, усміхнулася. Сергій з вікна задоволено помахав рукою в її сторону й до батька,
- Все тату, я пішов, бувай!
Спочатку він сам виліз з авто, поправив на плечі ранець, брав пакунок, який залишився на сидінні. Здивований батько нахилився через переднє сидіння,
-Е! А, що то в тебе за пакунок в газеті?
Малий здвинув плечима, блиск в очах, ледь почервонів, при відкрив газету, з прозорого лоточка виднілися полуниці. Він зразу наче зніяковів, потім поправив свого білявого чубчика, сміливо випалив,
-А може в мене теж є майбутня леді, з якою я скоро піду до школи…
Відразу ледь крутнувся на одному підборі й швидко, твердою ходою, не озираючись попрямував до входу дитсадка, йому назустріч йшла чорнява дівчинка.
Час іде, всміхнувшись, помітив батько, таки добре, що син переймає щось гарне, добре, що ніколи не завадить у житті. Можливо з нього виросте справжній джентльмен…
08.06.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796669
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2018
автор: Ніна Незламна