А як же по-дитячому я мрію.
Аж смішно іноді самій собі стає...
Я мрію, щоб люди сліпі не були,
і тут, на жаль, ніякі не поможуть лікарі.
Чому?
МИ бачимо лиш зло навколо себе
і те,що вигідне, на руку нам...
Хтось хоче,щоб усі бажання збулись,
але зусиль не покладає взагалі, й ридає потім
, яка ж тяжкая доля...
А ще хтось хоче справжнього кохання,
але лиш дивиться у гаманець чи на машину...
А може, десь серед простих людей,
кохання чиєсь, вірне й незрадливе,
шукає половиночку свою, але ж
забула я, не дивляться на душу й серце
у людини,а на багатство лиш ...
Агов, ну люди,схаменіться, відкрийте свої
очі!!
Хтось хоче просто йти ногами, не кажучи про
кабріолети...
Хтось хоче просто чути голос і бачити коханих
своїх...
А хтось, би радий,повернутись, та в небо забирають
журавлі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796576
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.06.2018
автор: Лілія Левицька