Мати й зоряна ніч

А  за  вікном  стояла  сонна  ніч,
На  плечі  зоряну  накинувши  свитину,
Серед  мільярдів  недосяжних  свіч
Десь  та  –  одна  –  зоря  її  дитини.

І  погляд,  стомлений,  матусиних  очей
Перебирає  ніжно  кожну  зірку,
А  в  серці  рана,  мов  вогнем,  пече,
Й  душі  так  важко,  одиноко  й  гірко…

Один  у  неї  він,  єдиний  син  –
Дитя  її,  надія  і..  кровинка,
Тепер  приходить  у  короткі  сни,
І  спогадам  її  нема  спочинку.

«Чом,  доле,  сина  ти  не  вберегла?
Чом  кинула  його  на  полі  брані?
В  Донбас  дитину  нащо  повела?»  –
Кричала  із  грудей  матусі  рана…

І  журить  небо  біль  нестримний  фраз.
Безмовна  вись  аж  знітилась,  темніла,
Й  тремтіли  зорі  в  котрий  уже  раз,
Бо  туга  матері  за  сином…  теж  боліла.
15.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796565
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 21.06.2018
автор: Ганна Верес