Спогади…

                                           Спогади…

                               Це,-  про  мою  покійну  матір
                               і  про  воєнний  1942  рік…
                               Навіть  німці  могли  бути
                               Такими…Брати  ж,-  не  такі…
             
     Війна…Окупація…Владні  будівлі
     По  вітру  ганяють  якісь  папірці…
     В  селі  сполотніли  з  соломи  покрівлі…
     У  батька  замовник…Півлітра  в  руці…

     В  поліцію  сватав:  Наш  час…Дочекались…  
     На  Волзі  вже  німці…Настала  пора…
     Півлітра  у  денця…Та  щось  там  не  склалось,-
     З  погрозою  гість  почалапав  з  двора…

     Аж  тут    і  нагода,-  поїдеш,  Микито,
     На  працю  в  Німеччину…Ось  папірець…
     (Мов,  там  ти  скоцюбнеш  і  все  шито  -  крито,
     Був  певен  -  дорога  в  один  лиш  кінець)…

     Зібрала  торбину  в  дорогу  дружина,-
     Сама  ж  встала  рано,-  я  скоро  прийду,-
     І  щезла  на  день…  Лиховісна    година,-  
     Могла  десь  заскочити  з  горя  в  біду…
                                                                   
     Прийшла  вже  по  темному,  вузлик  дістала,-
     І  всі  остовпіли,-  печать,  ausweis,-
     Ти  що,  в  коменданта,  чи  що,  побувала?
     Авже  ж…Бо  подумалось  -  зглянеться  з  нас…

   І  як  він?..-  Казав,  що  Німеччина  -  добре,
   Що  так  буде  краще…-  А  я  про  der  Mann…
   В  мене  ж  двоє  діток…-Ти,  матка,  хоробра…  
   А  я  щось  розкис,  мов  старий  доберман...

     Схопила  папір,прилетіла  додому,-
     Наш  гість  з  темноти,  під  рукою  –  кийок…
     Читає…Скривився,  немов  від  оскоми,-
     Скажи  ж,  хай  не  йде  по  дорожній  пайок…
                                                                                 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796450
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.06.2018
автор: Янош Бусел