О, як сумно, тужно, млосно.
Та це ж літечко!
І чи може бути тошно?
Ой, тошно,
Та ще й грішно
І зовсім не втішно.
Не чіпайся до слів.
Виджу добре попотів,
Поки на кусень хліба
Заробив.
Про хліб насущний
Кожен дбає.
І кожен хто як може
В цьому світі
Виживає.
Це куди той люд
Так валить,
Збиваючись з ніг,
Полишаючи
Рідний батьківський
Поріг,
І родину,
І дитину?
А літа,
Мов бджоли ті
Гудуть.
Про хліб духовний
Теж подбати треба.
Він не дається нам
Так просто
З неба.
Хліб духовний,
Хліб життя.
Його потребує
Так наша душа.
Радості, любові.
Вона у кожнім
Твоїм слові.
І Господня ласка
З нами.
А я втішаюся,
Що з вами.
І не важливо,
Яка відстань
Між нами.
Ловимо мить,
Нею будемо
Жить!
Життя, літо і
Так багато сонця.
Усмішка твоя,
То радість моя.
Ти сонця проміння.
Господи!
Пошли ти нам
Своє прозріння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796405
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2018
автор: яся