Здається знизу – на вершині яскравіше сонце,
З гори рукою можна зорі позбирати.
І світ, який всі дивляться з свого віконця,
З низів піднявшись, можна обійняти.
Працюй багато, вперто, до оскоми,
Жалі відкинь, угору зайвий це багаж.
Бо на шляху до неба нелюдські закони:
Тут чуйність – дурість, доброта – міраж.
Але ж вгорі!!! Там сонце яскравіше…
І всі лишають свій затишний дім.
Багаж складають в рюкзаки скоріше,
лише потрібні, необхідні речі в нім.
Кульок любові, жменю милосердя,
І справедливості ще пригоршню взяли.
І впертості, і трохи спересердя,
Снаги…Рюкзак – за плечі…, і пішли…
Та шлях крутий, і лямки ріжуть плечі.
Бо ж до вершини є нелегким путь.
Спинись, подумай, викинь непотрібні речі,
Угору з зайвим багажем не йдуть.
Коли ж нога на гору твердо стане,
І щастю твоЄму немає меж,
Рука в заплічник твій загляне,
А там вже порожньо, нічого не візьмеш.
Тож,важко ідучи уперто вгору,
До ран, мозолів серце натруди,
Знай, щоб повернутися додолу,
Потрібно мати, з ким назад іти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796184
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.06.2018
автор: Волинянка