У святого Миколая - весна,
Так млосно дихають наречені-акації у безкінечні вечори.
А на зелених острівцях цнотливої трави пісень виграють цвіркуни
Й ліхтарі не так сумно схиляють рудоволосі голови до землі.
У місті занедбаних мрій, привидів кораблів і спекотної тиші
З-за рогу пацани виходять в ряд. В адідасах всі як один.
І тополиний пух, ніби сніг, безмовно вкриває їхні згорблені плечі.
Повз химерну візію Адміралтейства на недалекі Слободки пливуть
Старих корабелів хмільні, міцні силуети.
А в одинокому дворі, що той загубився посеред дерев,
Молодий ще поет читає трьом кривоногим дівчиськам
Свої банальні і до нудоти наївні любовні сонети.
Невпинно-п"янкий запах бузку і дощу
Через край наливає мої натомлені груди.
Мовчить дітвора. Ці солов"ї бетонних лісів ідуть досипати
І спить сивий дід під деревом, а поряд куняють його янголи -
бездомні собаки-приблуди.
Крізь мої долоні б"є у голову теплий вітер із краю бездумних ідей,
Поступово сіріють, наче з ранку туман, мої старі кеди,
Що досхочу вже наїлись пилу міських вибоїн.
Я люблю ці маленькі будинки, ці вулиці-близнючки,
цей дивний непотріб - людей...
І мовчки прошу, щоби Господь
За все пробачив усіх нас і зберіг.
Словом, молюсь якось так.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795994
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 17.06.2018
автор: Олег Дорош