Думки кружляють чорним воронням
Над хвилями розбурханого серця…
І кожна то зліта, то порина,
Й душа холоне… Плачуть два озерця…
Впилася п’явкою у ті думки війна
І неможливо їх спинить, прогнати…
А з шумовиння пам’яті зрина:
Яке велике серце має мати…
І все ж війна на те і є війна,
Щоби ділити світ на дві частини…
Саме у тім і є її вина
За чорні дні, за свіжі домовини…
І ділить вона все напополам:
На «до» і «після». Долі ділить людям…
Чиясь зарано згасла-відцвіла.
Це біль у серці материнськім будить.
Заплуталась матуся у думках:
Чому її улюблениці доні
Тепер по різні боки барикад?..
Грудей торкнулись мамині долоні…
Одна пішла із друзями в АТО,
Щоб Україну-неньку захистити,
І зупинить її не міг ніхто,
Щось інше не змогла б собі простити.
Свій вибір Бог також продиктував
Її другій кровинці, синьоокій,
Котра не вірила, що стануть убивать
Брати вчорашні. Залишилась збоку
Від України. В неї є сім’я,
Робота… Все їй надважливе.
Здавалося ж, один народ, земля…
Знов думка матінку укотре ужалила…
Складний трикутник вивело життя:
АТО, Луганськ і Крим напівросійський…
Яке ж таки складне людське буття,
І надгірке, коли вступає військо…
Не кращі зараз для усіх часи,
Та Україна, вірять, переможе:
Війни вогонь зуміє загасить,
Хоча й героїв теж число помножить…
Ще заясніє в матері в очах
Хвилинка щастя, скупана сльозою,
Як від Десни до самого Збруча
Земля уп’ється миром і красою.
10.06.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795992
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.06.2018
автор: Ганна Верес