І весна, і літо цьогоріч не дощові. Не знаю як у інших місцевостях, а у нас був лише один дощ у травні, і один, хоч і значно слабший, у червні, і все… Доводиться і поливати, і сапати, і просто виривати бур’яни… Отож учора я сапала буряки, та й пригадалося дещо з дитинства, адже і тоді нам доводилося багато працювати, та ще ж воно було у нас і голодне…
Мама моя була ланковою на буряковій плантації. Коли проривали буряки, вона брала на допомогу і нас з братом,(так робили усі жінки), щоб швидше їх прорвати, бо плантація була велика і ніяк не можна було допустити, щоб вони “стекли”. На обід мама брала з собою по двоє варених яєць, по шматочку сала, цибулю, редиску, пиріжки, або оладки і компот, а воду привозив у бочці візник. В обідню пору усі члени ланки йшли у посадку і разом сідали їсти, хоча кожен їв своє.
Жінки викладали майже таку ж провізію, як і наша мама, і лише одна жінка, самотня Дуня – діставала з торби майже стільки, скільки приносили усі гуртом. Брат з хлопчаками з’їдали все дуже швидко, та й поспішали бігати, гратися, а я їла повільно, щоб розтягнути задоволення від їжі, та ще й поспостерігати за обідом тітки Дуні, мені це було цікаво. Дуня одна з'їдала з десяток варених яєць, великий кусень сала, кілька цибулин, пучок редиски, цілу хлібину; потім випивала літрову пляшку кислого молока з десятком пиріжків і ще й запивала компотом з двохлітрової банки, спорожнивши її до дна… Жінки трохи погомонивши знову бралися до праці. Усі вони були з дітками, які їм допомагали, а Дуня сама, проте завжди була попереду всіх. Вона була висока, засмагла до чорноти,(хоча був кінець травня), жилава і худа мов жердина. Я дивлячись на неї думала: “Чому ж вона така худа, якщо так багато їсть?” З цікавості я спостерігала за жінкою і її роботою. Потім брала баклажку і йшла до бочки з водою, проходячи по її ділянці я придивлялася, як посапано. Сапання було відмінне. Дуня, помітивши мене, запитувала: “Що, Валю, контролюєш, не довіряєш тьоті Дуні?” Я знітившись швиденько йшла далі. Прізвище у тітки було цікаве – Богатир. І хоча зовні вона зовсім не схожа на богатиря, своєю роботою вона його повністю виправдовувала. Дома я розпитувала за тітку Дуню у мами. Мама повідала мені, що тітка вийшла заміж перед війною, дітей не встигла народити, та й стала удовою. А ще що вона виконує у колгоспі будь-яку роботу за трьох: повні мішки вантажить на підводи сильніше за чоловіків, сама крутить молотарку, косить траву, і навіть сама і підганяє волів, і йде за плугом під час оранки, сама вантажить 40-літрові бідони з молоком, підіймає хворих телят… Відтоді я дивилася на тітку Дуню з повагою. А ще пригадала, що жив у неї хлопчик – калмик, він був на 3-4 роки старший від нас із братом, та все ж ми навчалися в одному класі, бо ж після війни до школи йшли всі діти: і малі, і старші, бо ж в час окупації школи не працювали. Хлопець той втік з машини, яка везла дітей сиріт з якогось приюту, а тітка його й приютила у себе. На жаль довго він у неї не затримався, пішов далі у мандри, хоча кілька разів повертався, і тітка його приймала, обігрівала, відгодовувала, і він не раз обіцяв їй, що більш не зникатиме, та через деякий час зникав знову, а потім і перестав приїжджати, і тітка дуже жалкувала, що не зуміла вмовтити його залишитися назавжди.
Я бачила, як жінка працювала,
Бідони з молоком, мішки з зерном носила,
Робота вся в руках її кипіла,
Аж жили напиналися і гнулась спина…
Сапала буряки, траву косила
І, поганяючи волів, за плугом ходила…
І хоч була я ще мала та думала:
-Ну де ж у неї бралась сила?!.
Я вчилася, Шевченка і Некрасова читала,
І вірила тоді у їх слова і знала:
На таких держиться земля,
І в хату палаючу ввійде, і спинить любого коня…
І думала я: це від предків, від дідів,
Від запорізьких козаків…
Готові все жінки зробити,
Щоб ми могли щасливо жити…
Таких жінок багато в Україні,
Працюють, рук не покладаючи і нині…
І я вклоняюсь їм низенько до землі,
Й кажу своє сердечне їм: ‘’Спасибі!..’’
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795851
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2018
автор: геометрія