З вершини чудова ця панорама зріє рідного краю.
Узвишшя...Із золотими куполами храм святий стоїть.
В безодню неба синю тягнуться хрести, зірки вітаючи.
До цього тихого пристанища прокладений міст століть.
Душа людини до віри в Бога несе завжди глибокий зміст.
Єдиний міст, який єднає всіх і вчить нас мудро жити,
Бо люд загруз у злочинах і грабіжах. Чутливий злоби зріст.
Грабують бідного, б*ють безсилого - це не приховати.
Прозоре життя, забруднили "чесні" чини. Збурені люди.
І нашу землю гіркими сльозами доля кропить сумна,
Бо нас душить горе глибоке - зло і брехня сіються всюди.
Про Бога забув, виходить все з міри, а душа лиш одна.
Мізерна, жадібна людина може дбати тільки про себе.
Тому з дев*яностих у нещасті народ. Гине країна.
Нема довіри владі, коли смуток у державі потреба.
Сплелись в обійми злодії, і стала дорожча хлібина.
Наш розум можливість має зробити вибір між добром і злом.
Коли вірно вміє оцінювати вчинки, зраду, дії,
Де людяність втрачає людина, сумління робиться рабом.
Зазнав багатство, вбиває жадоба усі наші мрії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795517
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.06.2018
автор: Жора Гарпунов