Життя іще не випито до дна,
В садку не всі посаджено дерева.
Серце, як дзвін, душа, немов струна,
Дружина ще здається королева.
Осіння стежка вся у споришах,
Дорослі діти, підростають внуки.
У вирій не збирається душа,
Ще чарку й олівця тримають руки.
Так і живу, крокую у літа,
Перебираю пройдене з роками.
Мого життя дозріли вже жита,
Лише птахи летять понад полями.
А поки ще не випито життя,
Свій слід у ньому маю залишити.
Нехай буяють навесні жита,
Бо я ще прагну трішечки пожити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795431
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.06.2018
автор: Віталій Назарук