Не соромлюсь рук із мозолями.
Хай не панські, але все ж, мої.
Люблю землю рідну до безтями
І смакую запахом ріллі,
Як навесні плуг її розгорне.
Сію зерна. Буде всьому лад.
Шурхотять років скрипучі жорна.
Літо. Але мить, - вже листопад
Вкриє землю золотом казковим.
Вітер ворушитиме листки.
Щож, любові не зміліла повінь.
Хоч спіткнулась я, а ти руки
Не подав. Я знаю. Не печалься.
Розумію. Стигне сонця жар.
Доторкнися кінчиками пальців
Як до моїх вуст - рожевих хмар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795367
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2018
автор: Поцілована Сонцем