На душі, так важко, коли небо в хмарах, сльози на очах,
На жаль, мов на роздоріжжі, десь загубився життєвий шлях,
Сховався промінець, від нього завше мала допомогу,
Світив, благословляв, він все життя показував дорогу.
Промінчик сонечка… Ясного, що вічно всім гріє, сяє,
Що дарить кожному…Мрію, надію, віру, надихає,
В майбутнє, краще, на невідане, що скоро пізнаєш ти,
Готовий, стріти, раптом труднощі? І гордо їх здолати?
Здалося, ніч прийшла та ні, то чорні хмари й темно – сірі,
Нависли, страх несуть, у відчаї, думки зовсім сумлінні
В тривозі серденько, чи проб`ється промінь, засяє стежка?
Яка, стелилася вишитим рушником, обіч мережка.
Із квітів, трав шовкових, що в вперед, завжди іти манила
Й поля золотисті, де мак і волошка розквітла мила,
Раптовий, вітерець, стрімкий та не колючий, як птах летів
Кудись, він поспішав, із хмарами, сміло, в танці завертів.
Закрию, хай очі, перед страхом та лише на одну мить,
Між них ясніє промінчик, немов золотенька, тонка нить,
Я шлях, свій віднайшла, мабуть доля така, вкотре шанс дає,
Світліють… небеса, є віра в майбуття, душа співає.
03.06.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2018
автор: Ніна Незламна