Їду з Вигоди в Долину,
Від ям утікаю
Й ту дорогу францовату
З болю проклинаю:
-Скільки вже на ті дороги
Грошенят списали,
Що вони вже золотими
У нас бути б мали,
Чи такі, як у Дубаях,
Чи хоч як в Бендерах,
А не такі як десь в джунглях
До нашої ери.
А дорога раптом каже:
-Не клени, доволі,
Бо, насправді, не ми винні
Що в нас така доля.
А якщо би ваші гроші
Отак розкрадали,
Ну а вам лиш раз на рік
Трохи їсти дали,
Як не мили би ніколи
І не лікували,
Лише глиною чи шутром
В сніг та дощ латали.
Якщо б фурами товкли вас
Та й ще тракторами,
Чи не були б ви горбаті
Й пориті ямами?
Ви кленіть отих злодюг,
Що крадуть щоденно,
Через яких ви і ми
Отакі нужденні.
Відучіть нарешті красти,
Або поміняйте,
І тоді не будем з вами
Отак бідувати!
4.6.2018.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2018
автор: тарпик