ЗАБИРАЙ!

Забирай  ножі  свої                  з  мого  серця.
   І  не  пробуй  мені  їх                  іще  раз    втюхати.
     Вийму  диск  із  мозку  ,            де  твої  скерцо,  
         Те.  що  будить  сум,                    я  не  хочу    слухати.

До  моєї  хати                      Господь  постукає,
     Бородою  сивою              обітре  рани,
       Замастить  зеленкою          ще  й      подмухає
         Так,  як  це  робила                                в  дитинстві  мама.      

Забирай  сліди                      своєї  присутності
З    мого  літа,  що                                напів  пожовтіло.
Не  бажаю    більше                                          твоєї  сутності
Відчувать  в  клітинах                                            душі  і  тіла.

Я  ступаю  в  день,                            де  години  –  ліками,
       Де  слова  ростуть                        з  пелюсток    левкою,
               Де  потоки  сонця                                      несуться  ріками,
                           Де  пливуть  човни                          мого  супокою.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)