Зойкнула тиша за гаєм,
Небо неначе заснуло.
Болісно спостерігаєм
Скільки всього промайнуло?
Вітер кудись он, подався,
Вже його не повернути.
Скільки в житті вагався?
А скільки хотілось забути?
Зірка вечірня з’явилась,
Погляд націлила в душу.
Щастя минуле наснилось,
Лишитись його не примушу.
Роси рясні упали
Сріблом ясним мигають.
Чому ж люди багато
Так у житті бажають?
Бог поглядає з неба,
Бо кожен із нас – дитина
Те дає всім, що треба.
Що витримає людина.
04.06.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794421
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2018
автор: Валентина Рубан