хто як може свій хитає дах,
голови вкриває сміху попіл,
на очах у цифрових циклопів
ритуал гадання на кістках...
чорний рій стерв’ятників – зівак
не зігнати лячним відворотом,
вкотре вже свистить той самий рак
за колючим поржавілим дротом...
здражнюють тужаві молитви,
награно ламають руки в тузі,
кривлячи натружені роти,
вжалені весталки голопузі...
не затулить темну прірву хрест,
не верне до ладу ентропія,
не спроможний на жертовний квест
жоден інкубований месія...
плести ще навгад тенета мар,
ще сумлінно рити в криці нори
та вже чутно гомін хвиль почвар
на брудних околицях гоморри...
ритуал гадання на кістках
добігає до кінця дочасно,
б’ється тінь в затягнутих пасках
болісно виходячи із трансу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2018
автор: Ки Ба 1