нищівне стоголосся, сонця вранішня змора,
градієнти смарагду, блакить неозора,
кожен промінь неначе натягнута нить
золотим переливом бринить...
до священного щему все те щастям протяте,
повні гулом хрущевим вишневі пенати,
резонують гірлянди нейронів, пливуть
сни соромні в бліду каламуть...
пахне свіжим покосом, нектаром акацій,
йти прозорим та босим, чи не в кожній з вібрацій
чути вічності гімни й осанни снаги,
рвати тіні важкі ланцюги...
хто ти, той що так звик вити вовком на темінь,
що не так стало в надто крихкій теоремі,
муза біситься, рими натужні пряде
й спрагло повного місяця жде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794048
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2018
автор: Ки Ба 1