Моя муза не любить пустих слів.
Нещирих, фальшивих віршів.
Вона зазвичай мовчить. Споглядає.
Шепоче мені: «Сонце сідає».
Воно ще прокинеться, як і ми.
Зачекай, мій поете, залишся, не йди.
Побудь ще зі мною, занотуй те усе,
Наостанок прошу: зачитай щось своє.
Ламай структури,
Малюй з натури.
Твої вірші – не частина макулатури.
У них є частка твого життя.
Як би все склалося,
Коли б я
Прийшла чимшвидше,
Не йшла манівцями,
Що б тоді було із нами?!»
«Не знаю», – промовив.
Додав Совеня:
«На вулиці темно
І тобі вже пора».
У царство примар
До дядька Морфея,
Добраніч тобі, моя феє.
Коли ти підеш,
Я піду в нікуди.
Коли б раніше,
То б не збагли ми,
Що ж тут важливе.
Бо і сьогодні діти
Виривають з корінням
Любові квіти.
22.05.2018
© Богдан Кухта
#Вірші_в_КУТочку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794047
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2018
автор: Kukhta Bohdan