Один ти у полі не воїн, проте – Мамай.
Як спраглий справдешньої волі – трощи, ламай!
Бо виродкам мова сили лишень близька:
крів псяча на дзьобі й крилах мого бузька.
Омріяна перемога – в твоїх руках.
У м'язах. В майбутніх моргах. Цей день пропах-
не порохом, – тихим похороном брехні.
Я скромний Мамай. Вкраїнець. Я не Брюс Лі.
Бузько не базіка зайвого: він – політ.
Довкола що не лелека – космополіт.
Довкіл що не бусол – то аіст і толераст.
Злиття «то лі» недонародів, а «то лі»** рас.
«Вєдь главнає чєлавєк чтоб хароший бил!
Вєдь всє ми лішь чєлавєчкі в руках судьби.»
«Отож бо й воно!» – радо згоду дає байстрюк.
Мій бусол закльовує всіх, хто відбивсь вік рук;
себе в руки долі, мов тару, покірно здав,
бо, бачте, ще здавна порвалась в коня вузда.
Бо, бачте, у позі «ра́чки» йому зручніш,
аніж у правиці гострий стискати ніж.
Мій бусол не толерантний, він ратний*** птах.
Хоч крила до бою кличуть, але п'ята́,
вчуваючи гіпнотичний магніт землі,
окрилено топить мерзоту в густій золі.
© Сашко Обрій.
* – скорочення від «бережу український світ од лиха».
** з рос. – «чи то».
*** – бойовий, військовий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793251
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.05.2018
автор: Олександр Обрій