Українське село.


                               Хто  з  нас  не  любить  українське  село?  Воно  просинається  разом  з  півнями.      З  першим  промінчиком  сонця  все  навкруги  оживає.      Хтось  кудись  іде,  біжить,  сапує,  косить,  носить,  позіхає,  прибирає,  лається,  сміється,  кричить,  співає,  їде,  повертається…    Все  кипить,    шумить,  гуде,  живе…    Цвірінчать  горобці,  мукають  корови,    іржуть  коні,  скрекочуть  сороки,  вмостившись  на  старезній    груші  в  очікуванні    дурнуватого  курчати,    що  відбилося  від  квочки.    Одним  словом  –  день.
                           А  вечір…  Вечір  у  селі  неповторний!    Навкруги  спочиває  тиша.      Інколи    чується  гавкіт  собаки  десь  здалеку,  зойк  пугача,  та  ще,  полохаючи    таємничу  тишу    -  віртуозні  арії  солов’їв    у  калині.
                           В  небі  хазяйновито  бродить  човником  місяць,  спостерігаючи  за  грайливими    зорями,  що  мерехтять,  виблискують,  так  і  норовлять  підморгнути  кому,  чи  сипнути  посмішку  на  прохолодну  росу,  що  краплинами  застигла  в  мовчанні.
                               В  очереті  сховався  ставок,  -  мовчить,  ніби  спить…Хіба  що  ненароком  озветься  скрекотом  якоїсь  переляканої  жаби,  чи  плескотом  невгамовного  карася…  А  біля  нього  розляглася  велика,  простора,  широка  долина,  яка  ніби  магнітом,  притягує  до  себе,  вабить  і  чарує  своєю  неперевершеною      красою,    дурманить  пахощами  цілющих  трав,  що  погойдуються  від  ледь  помітного  подиху      вітерцю,  заколисує,  пестить  і    милує  душу.
                   Зовсім  біля  самісінької  води  дрімає  верба,  опустивши  свої  довгі  коси  до  самої    землиці…
       Все  стиха,  замовкає,  спить.    Це  вона    полонила  всіх,  дивовижна  чаклунка,    мрійлива    українська  ніч.  
                                                                           22.08.2017р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793185
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.05.2018
автор: Валентина Рубан