Земля в батистовій хустинці,
Легкій прозорій павутинці,
З ниточками срібла по каймі,
Біжить у літо невмолимо.
Лишає весняну оселю,
І з головою в сонячну купелю
Сторчма кидається: пора!
Заждалась літа дітвора.
Давно чекають на малих
В селі ставочок, ігри і луги.
Самотньо м’яч нудьгує у кутку,
І хочеться уранці на ріку.
А друзів там багато – пребагато:
Мостити будуть там загати
На булькотливім потічку.
Ще можна завести собачку--
Не відмовлять бабусі і дідусі --
Онукам догоджатимуть усі.
Фото з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793077
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2018
автор: Valentyna_S