Вона грає в війну – чергова дитина, в якої забрали щастя.
Вона грає в війну, і кому, чорт забирай, це згадається?
Хто побачить синці й бризки крові на колись ніжному обличчі?
Вона грає в війну – так, як цьому вчать її інші.
Чергове дівчисько, в чиїх руках автомат – це продовження тіла.
Вона грає в цю чортову ГРУ так, як сама лише це зрозуміла.
Й не побачити, що для неї немає ні своїх, ні інших –
Вона стріляє в пустоту, поки справи не стають усе гірше.
Вона б'є і вбиває, вона – жах і проколоті груди,
У руках – автомат, на нозі – ніж і збірка етюдів.
Чергове дівчисько, яке ще не встигло любити життя
Помирає від злоби, котра лугом тече по думках.
Вона грає в війну, як програє – на її місце прийде інша.
Їх є сотні, мільярди, їх з кожною хвилиною усе більше і більше.
Вона грає в війну по правилах, які сама собі диктувати згодна.
Та на вічний сон ляже за чужими – померши ні за що. Без свободи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793073
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.05.2018
автор: Марічка Білих