Долина, заворожена туманом,
Укутана, лежить, немов німа,
Ні вітру, ані звуків тут немає.
Здалось, душі живої тут нема.
А є роса лиш, ніжна господиня,
Розвішала що перли-кришталі.
Це добрий знак для сонячної днини,
Й радітимуть старі їй і малі.
Я простягаю в марево долоні
Й занурююсь в густому молоці,
Побути щоб в чарівному полоні,
Відчути росо-дотик на щоці.
А пам’ять занотовує картину,
Заради чого справді варто жить…
Так, я природи-матінки дитина,
То ж мушу їй, як Богові, служить!
9.03.2 018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792911
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.05.2018
автор: Ганна Верес