Без масок і прикрас

Це,  просто  я,  без  масок  і  прикрас,
Без  зайвих  слів  і  марних  обіцянок,
Мине  хвилина  і  скінчиться  день,
А  завтра,  після  ночі,  прийде  ранок.
Згубилась  у  минулому  та  мить,
Яка  змінила  далі  все  життя,
Ще  й  досі  рана  у  душі  болить,
Провина  –  камнем,  впала  на  життя.
Лишилась  порожнеча  і  самотність,
Якась  надія  втоптана  в  багно,
І  це  все  доля  і  безповоротність,
Хоча  й  було  –  не  вернеться  воно.
Убите  у  минулому  майбутнє,
Приходить  в  сни  і  знову  крає  душу,
Я  заглядаю  в  очі  повні  сліз,
З  гріхом,  я  далі  жити  мушу.
Що  це?  Міраж,  фантазія,  сумління,
Що  ставить  у  свідомості  печатку?
Це  докір,  вирок,  каяття,  чи  вміння
Забути  все,  й  почати  все  спочатку?
Знов,  на  колінах,  я  благаю  про  прощення,
Це  ж  молодість,  ти  розумієш,  бачиш,
Я  думала,  так  краще…  помилилась,
Цього  мені  ніколи  не  пробачиш.
Лежить  тягар  і  гніт  в  моїй  душі,
І  не  затрачена  любов  і  ласка,
Осудить  Бог,  а  ти  мене  прости,
Прошу,  за  все  прости  мене,  будь  ласка!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792675
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.05.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч