Вечоріє. Легкий вітерець, наче дихає море.
Юний хлопець сімнадцяти років у тихім саду
Перший раз про кохання красуні відверто говорить,
Що і небо схилилося, місяць всі зорі роздув…
О, які це слова! Що заслухались квіти і трави,
Навіть різні комашки притишились сповіді цій!
Лиш красуні цей мед як невдала, нещира вистава,
І стійка недовіра у неї на юнім лиці.
«Не кажи що так любиш, – у відповідь каже несміло. –
Не кажи, що довіку любов, – відрізає дівча. –
Чула я вже слова твої вчора, коли вечоріло,
Тільки іншій звучали вони з тим же блиском в очах…»
21.05.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792655
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2018
автор: Володимир Шевчук