Ми всі вважаємо, що старість
Приходить десь за сімдесят,
А доти думаєм, що радість
Не кине наш життєвий сад.
Але ця думка помилкова,
І старість мчить до нас тоді,
Коли з’являється хвороба
У роки зовсім молоді.
Коли не можеш вийти з дому,
Коли твій погляд вже потух,
Коли в тобі, іще живому,
Безсило виснажений дух.
Терпіти біль – яка то мука,
Пощез з реальністю зв'язок.
Німа, безжалісна розпука
Мотає нерви у клубок.
Ти у хворобі, як в тюрязі.
Кайдани вени твої труть.
Ти просто загубився в часі,
Тебе якісь страхи гризуть.
І ти, віднині, під контролем,
Не зробиш кроку уперед.
І над твоїм енергополем
Застряг безвихідний сюжет...
Хвороба тіла, та не духа.
Не дай їй душу загубить.
Твої думки Господь наш слуха,
Тож шли лиш світле у блакить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792647
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 21.05.2018
автор: Лана Мащенко