Дощить в Мукачеві…Б`ють краплі прямо в серце,
Мою промоклу душу висушить лиш час,
Коли розхристаною зійде на Парнас
Щоб в очі Бога подивитись, як в люстерце.
Я дав би серце утопити в Чорнім морі,
Серед коралів дивних, крабом щоб повзло,
В пустелю кинув би, всій пристрасті на зло,
А сам просив би в Бога іншої любові.
У нас дощить весь день…І смуток в душу лізе,
Малим забрудненим, замореним щеням.
Я дав би серце їй чи кинув тим вогням,
В яких воно, як деревище сухе трісне!
Я дав би серце їй, хай робить з ним, що хоче,
Душі у розпачі, все рівно, сніг чи дощ,
Мене ж врятує вкотре мій шотландський скотч
І Азнавур, що по-французьки щось муркоче.
Всю ніч дощить у нас…Я ж не люблю негоду,
Я мов той пролісок, що прагне знов весни,
Аби крізь кригу з льоду цвітом прорости,
Й лягти букетиком небесним їй на ковдру!
Нехай дощить…Нехай…Ще сонце обігріє
Повітря, землю грішну, хащі і поля,
І ще зігріється від погляду душа,
Бо янгол мій про неї до сих пір ще мріє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792510
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2018
автор: Ярослав Ланьо