Чорною вуаллю ніч ляга на плечі,
Зорі несміливо дивляться в вікно.
Ой, як же далеко був наш перший вечір,
Все пройшло так швидко, ніби у кіно.
Стану біля ганку, подивлюся в небо,
Наді мною зорі вічно молоді.
Дивляться на мене, дивляться на тебе,
Й ніби посміхаються, як було тоді.
Може саме зараз і ти на порозі,
Поглядаєш мовчки в бездонну блакить.
А душа полинула, може вже в дорозі,
Бо чомусь в тривозі серденько болить.
Що воно згадало, чи зоряне небо?
Чи згадало може твої дивні речі?
Зорі поглядають на тебе й на мене…
Чорною вуаллю ніч лягла на плечі.
14.05.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791709
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.05.2018
автор: Валентина Рубан