Боже, Стефку! В нас, в селі, завелисі негри
І село таке, глухе - як вни ту приперли.
Їхала м до Львова рано - а вно коло бару,
Таке чорне, як то вуглі - не треба загару.
Сидит таке, гонорове - ні їдної шмати,
Треба в куфри* лах* знайти, тай го в шось зибрати.
А чи, Стефку, в тутім краю, де сі вно вродило
Робліт мило господарске, би сі трохи вмило?
Другий раз му куплю мило і щітку із дроту
І за лахи, би сі вдів, дамо му роботу.
Най си файно пожиє - сто грам, кусок піцци,
Як поїдеш з ним ворати, най тримає ліци*.
Боронь Боже коні дати - може сполошити,
Спутай ліпше, я ті прошу - би спокійно жити.
Слухав Стефко байки мої, став сі реготати
І би негер нас не чув, забрав мі до хати.
Ну а там юш чиста сповідь полинула світом:
То Мариська свого хлопа напоїла квітом.
Би іно її любив і не видів других -
Як той світ іно терпит бабів недолугих.
Боже, Стефку! То Іван? - Виджу, шось знайоме
І чого він там сидит, не іде додому?
Так сі трави тої впив, жи забув, де двері
І не їздит юш до Любки на своїм ровери.
Вчора замість через двері вийшов через комин,
Спит під баром другий день - ніхто го не гонит.
Так Мариська наробила - піцца, помідори,
Лазит Іван через комин, як високі гори.
От така любов сліпа - зробит з хлопа негра:
- Ой не пий, Іване, чай, би пам'ять не вмерла.
Куфер- ящик з кришкою, де складали одяг, лах- одяг, ліци- уздечки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791692
Рубрика: Гумореска
дата надходження 14.05.2018
автор: Леся Утриско