Плаче дощ проливний за вікном,
Сльози падають шумно із неба.
Всіх німим заколисує сном
Ну навіщо мені таке треба?
Вже оббило на яблуні цвіт,
На берізці листочки тріпоче.
Пеленою накрив увесь світ,
Ну, чого ж він, іще таки, хоче?
Напилася вже вдосталь земля,
На травичці зітхають краплинки.
Забриніла надія здаля…
Але ж дощ – другий день без зупинки.
Я ж не знала, що так задощить,
І коли ж буде сонце світити?
Я й не думала, що так болить –
Коли серце втомилось любити.
13.05.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2018
автор: Валентина Рубан