Матусенько, прийду на твій поріг,
Погляну в очі, поцілую в скроні.
Вклонюся низько – низько, аж до ніг,
Погладжу стомлені натруджені долоні.
Ти край вікна сидиш, на нас чекаєш,
Раз по раз все вдивляєшся в дорогу.
Як знаю, як ти радо нас стрічаєш,
Яку за нас таїш в душі тривогу.
Ти все життя так тяжко працювала,
Натомлені в тебе душа і тіло.
Ти кожен день у ланку поспішала,
І все тоді в твоїх руках горіло.
Ти вміло й справно вдома лад давала,
Тепер , рідненька, тільки спочивай.
Зозуля, щоб хоч трішки літ тобі вкувала.
Щоб не спішила відлітать далеко в гай.
Нехай Господь дає хоч трішки тобі сили,
За тебе молимось, матусенько, всі ми.
Й хоча б, які вітри нас по життю носили,
Нам дуже хочеться побути ще дітьми.
12.05. 2018 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791390
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.05.2018
автор: Валентина Рубан