важкі, закляклі, сніжно-білі крила
носив зомлілий янгол між отар,
тримався за хрести, як за перила,
пив слів чужих отруйний, злий нектар…
дивився на таке далеке сонце,
йому молився, мріяв що колись
сльози скупої вичавивши стронцій
злетить до нього у жадану вись…
та мрія криками сни вицвілі ламала,
він чергував сміх відчаю та плач,
жага до леза вистигла помалу_
за розпач тих думок його пробач_
_бач, може й він колись, відтявши крила,
до золотого здійметься світила…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791223
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.05.2018
автор: Ки Ба 1