Заплітає верба свої коси,
Щойно вимиті у воді.
Куди шумно і галасливо,
Сіли красені – лебеді.
Підіймаючи гордо шию,
До лебідки лебідь підплив.
Нахилився до неї близенько,
Про любов, мабуть, їй говорив
Потім в ввічі одне другому
Вони довго предовго вдивлялись.
Весняною красою ставу.
Милувалися та любувались…
Тихо коси верба заплітає
Мов до лебедів чепуриться.
Це така краса неповторна,
Лиш вві сні може тільки насниться.
10.05.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791138
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2018
автор: Валентина Рубан