Поміж сотень та тисяч крон,
де торкаються листя зорі,
павутина струмків та річок
приховала її від долі.
Плескіт чистої вірності вод,
що не ранок там, кличе в пригоди.
Та дурманом медових думок,
застеляє засніжені гори.
Цвітом трав заростають стежки.
Дикі звірі завмерли раптово.
Я б до неї прийшов навпрошки,
з її рук пригубити спокою.
Клекіт птаства відлунням йде,
розливає в околицях мрії.
Лиш поклич ти її — прийде,
мов від сонця промінням надії.
А вона, ген всміхається вже.
Манить, себто нас кличе до себе,
за пригодами, в новий день,
відкривати всю чесність неба.
Присвячено Аміні Шокуловій
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2018
автор: Олександр Чорний