***
Може переночуєш у себе як втраплю під дощ,
Заблукавши у світі примарнім поснулого міста,
Хтось зустрічний на скруті, то, мабуть ,котрийсь з листонош,
Дасть конверт без адреси й нічого не схоче повісти.
Я постукаю тричі. Шкода… То ж і не відчиняй,
Лише так, до дверей притулюся спиною в порозі,
Ніч мине, як і час збайдужілий, вмовляй не вмовляй,
Ми в тенетах отих і жиємо неначе в облозі.
Здасться наче услід закивають сумні ліхтарі,
І не скаже нічо подірковане небо,- що далі?
Виглядатимуть брами у темряві як вівтарі,
За якими витає прийдешній світанок реалій.
І на сонці ізнов затуркочуть міські голуби,
Позаяк літочислення вкотре числитиме днями,
Заночую не вдома, дарма, і цієї доби
А десь там, де є ти, спакувавши валізу із снами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790743
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.05.2018
автор: Лана Сянська