по шкаралущі черепів сорОк,
крізь сиві гущі, крізь важкі тумани,
між хащ згорівших смоляних кісток
бредуть реінкарновані шамани...
вони вже не марудять білий прах,
вони вже не камлають на багаття,
не чинять гвалт в чужих свідомих снах
не лущать бубни, не гарчать прокляття_
їх прийме знову за своїх юрба,
вони з відразою затягнуться в краватки,
і буде жити їхня боротьба
такою, як була в першопочатку_
колоти будуть вимерзлі серця,
бороти будуть опір світлим оком,
не вислизнеш, чи вовк ти, чи вівця
якщо десь перетнешся ненароком_
таких не розхитає бруд образ,
такі не будуть чути сказ молитви,
такі все це проходили не раз,
йдучи по лезу золотої бритви...
тотемний їхній звір – пустий екран,
тотемне дерево – структура першокоду_
навгад зривай_ хоч стріху, хоч стоп-кран_
гра завжди лише в мічені колоди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790517
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.05.2018
автор: Ки Ба 1