РАЙДУЖНИЦЯ
Чорно-бурі крила має.
У лісах вона літає,
Біля річки - бережком,
Вздовж доріг – бочком-лужком.
Білі смужки в неї є
Сік берези, клена п’є.
Гусінь радо їсть, малята.
Має очка на крилятах.
Райдужниця - так ось зветься.
То сидить, а то знесеться.
Це метелик, любить цвіт.
Підійдеш - піде у зліт.
СИЧИК-ГОРОБЕЦЬ
Хто цей сірий молодець?
А це сичик-горобець –
Птах такий, це треба знати,
Має крила, щоб літати,
І належить він до сов.
У Карпатах має схов.
У дуплі гніздечко в’є.
У роду найменшим є.
Їсть цей сичик гризунів,
Велетів-комах зі пнів.
Корм готує восени,
Щоб дожити до весни.
ТУШКАНЧИК
Це не мишка і не зайчик,
Це гризун-ссавець тушканчик
Наче зайчик, він вухатий.
У землі будує хату.
Наче мишка, має хвіст.
Тільки більший в нього зріст.
Очі круглі та великі.
Їсть цибульки лілій диких.
Закриває в нірку вхід,
Щоб не вліз лихий сусід.
УМБРА
Умбра – є така рибина.
Щуки – це її родина.
Плаває в Дністрі, в Дунаю.
Три плавці вздовж низу має.
А вгорі – лише одненький.
Тіло – буро-червоненьке.
Низ жовтавий, смужка збоку.
Хвіст округлий і широкий.
Зуби хоч дрібні, та гострі.
Рачків їсть, комах, що рослі.
Повизбирує й личинки.
В ямки скидує ікринки.
ФЛАМІНГО.
Фламінго – птах великий і красивий.
Коли маленький, то пухкий і сивий.
А виросте – рожевий він, дитино,
Або такий, як ягоди калини.
Стоїть він на одній нозі частенько,
А другу гріє пір’ячком густеньким.
Живе у зграї, а не наодинці.
Молюски, раки – череву гостинці.
Птах по землі чи по воді ступає.
І дуже рідко – плаває, літає.
ХОМ’ЯК
Хоч хом’як – малий ссавець,
Але справжній молодець.
Під землею риє хід.
Там сидить, як річку лід
Покриває, їсть харчі,
Що наніс їх уночі
Влітку Як їх діставав?
З поля крав, за щоки пхав,
Приносив до нірки все,
Їв, як прагло черевце.
ЦЕСАРКА
Звуся гарно я – цесарка.
Кошу травку, як косарка.
Лободу з’їм, конюшину,
Кропиву і реп’яшину.
Їсти часто – моя праця.
У хвості пір’їн шістнадцять,
Куций він, униз спадає.
Спинку тлусту, круглу маю.
Як виходжу я на стежку,
Всім показую сережки
Отака я пташка дивна –
Синьо-чорна, світло-димна.
ЧАПЛЯ
Я висока, більш, як метр,
Свита в мене – сірий фетр.
Під грудьми – рядком торочки –
Білі, мов яєчка в квочки.
Ноги довгі, довгий дзьобик.
Не боюся я хвороби.
По болоті чап-чалаплю.
Звуть мене, зазвичай, чапля.
Корм мій - жаба, навіть змійка.
Їх шукаю - шия - двійка.
ШКІРОЇД
Шкіроїд – це жук, малята.
Ним харчуються пташата.
Він – пилок з’їсть із ромашки,
М'ясо вмерлої мурашки,
Миші, білки чи тхора –
Не одразу, дітвора.
Хоч дрібної жук породи,
Любить він робити шкоду:
В сушку впхається, в какао,
В рибу в’ялену і каву,
В хутро, шкіру влізе нишком,
В шерсть чи льон і навіть в книжку.
Та хвороби не приносить,
Те ж, де вліз, повільно косить.
ЩИГЛИК
А хто це в нас такий строкатий?
Це щиглик – птах такий, малята.
За розміром цей молодець,
Немов середній горобець.
Та більш стрункий й талановитий.
Одягнений у барвну свиту.
Співає, аж беруть мурашки.
Пісень зо двадцять знає пташка.
Веселих повно в нім емоцій.
Дітей виводить двічі в році.
Для них гніздо пушком вкриває.
Насіння бур’янів з’їдає.
Ь
Знак м’якшення тут підоспів…
Шукать на нього слово – всує.
Та є він в середині слів,
В кінці – лось, кінь. В них м’якість чуєш?
Ще журавель є, горобець,
Форель, сьомга, ведмідь, рибець.
ЮРУМІ
Тварина є така у світі.
Мурашок їсть вона, термітів.
У неї тіло довгувате.
Повільна дуже, вайлувата.
Ніс довгий, хвіст – також нівроку.
Великолапа, чорноока.
Юрумі – зветься звір дивненький.
Не встромиш пальця в рот – маленький.
На лапах довгі кігті має,
Мурашник ними розриває.
ЯСТРУБ
Яструб – птах лісної зони.
Трохи більший від ворони.
Хижу він натуру має,
Інших птахів поїдає.
Часом вивірку чи зайця
Вхопить, щоб набрати сальця.
Має він зігнутий дзьобик,
Буре пір’я, хмурий лобик.
Високо гніздо будує.
Діток виведе – годує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790465
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 05.05.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)