Весни шовкову завірюху,
Красу, в годину надвечірню,
Хтось з неба ніби тихо дмуха
Землі в обличчя. Безпричинно
Душа сумує в ці хвилини.
- О, Весно люба! Я щаслива,
Що знов душа моя - дитинна!..
Хоча і зріла. Скроні сиві
Ховає фарба чорно-синя.
Та чи сховаєш під замками
Душі народжену сльозину,
За неповторними роками?..
... А що - попереду? Пустеля?
Куди веде життя дорога?..
А вітер цвіт під ноги стелить -
Весна іде до епілогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790330
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.05.2018
автор: Елена Марс