Ковток весни врятує спраглу землю,
Вже паростки прямують до мети.
В крихтах туману губимось даремно,
Ніхто нас не захоче віднайти.
Скінчився час терплячих. Хочуть волі.
Даремно танцювали на кістках.
Порожніми стоять клітки прозорі,
Напризволяще кинуто наївний страх.
Природа спалахнула білим квітом,
Малює вітер вигаданий світ.
Птахи мовчать, не можуть зрозуміти,
Чому ця злива не зросила віт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790013
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2018
автор: Юлія Рябенко